Вулиця Личаківська

Розташування – на схід від центру міста, в напрямку Винник.

Сучасна назва – з 1990 року.

Попередні назви – від XV ст. – Глинянська дорога, за німецької окупації – Остштрассе, за радянської окупації – вулиця Леніна(з 1944 року)

Перша згадка – 1573 рік.

Вулиця Личаківська – одна з небагатьох у Львові, яка найменше разів змінювала свою назву. Досі немає одностайної думки щодо походження назви “Личаківська”. Одні виводять її з солом’яного взуття – личаків, які носили давні личаків’яни, інші ж переконані, що це перекручене прізвище німецької родини колоністів Лютців, які мали свій двір на Личакові. Якби там не було, та Личаківська стала одним з найцікавіших районів Львова протягом століть.

Майже до ХХ ст. теперішня Личаківська була окремим селом, яке завзято не хотіло приєднюватись до міста. Це й зрозуміло, адже в разі приєднання личаків’яни ризикували втратити можливість до свого промислу, а їх було багато. Якщо подивитись на назви бічних вуличок таких як Мучна, Пекарська, Круп’ярська можна зрозуміти чим займались тодішні жителі. Та головних промислів було два: перевізництво(чоловіки) та квашення капусти(жінки). Личаківська капуста довгий час була своєрідним брендом у міста, а перевезення було настільки важливим, що як оповідали люди, личаківські жінки закидали перший трамвай всім, чим тільки можна, адже він забирав у їх чоловіків роботу. На Личаківській в різний час жили і творили Іван Франко та Збігнєв Герберт. Личаківська була одним з осередків формування батярів, які часто збирались на Погулянці та самому Личакові. Батярська культура розквітла у міжвоєнний період, сформувавши оригінальний імідж Львова. Водночас у численних батярських піснях неодноразово згадується Личаків, як місце батярських розваг. Через своє розташування Личаків першим зустрічав ворогів міста, так в XIVст. на Личакові стояли війська польського короля Казимира ІІІ, через кілька століть тут же були козацькі війська, а в 1672 році на Погулянці стояли турецькі війська. Як бачимо Личаківська має довгу історію і є однією з найцікавіших частин міста.

Будівлі:

№ 3. Колишня друкарня Піллерів, перебудована у 1893 році за проектом Яна Томаша Кудельського на прибутковий будинок.

№ 20. У флігелі цього будинку у 1830—1850-х роках знаходилась скульптурна майстерня Йоана-Баптиста Шімзера.

№ 26. Військовий шпиталь. До 1783 року — шпиталь і монастир ордену боніфратрів із костелом святого Лаврентія. Нинішні споруди зведені у 1680-1690-х роках на місці давнішого храму, коштом Яна III Собеського.

№ 49а. Костел святого Антонія. Споруджений орденом францисканців на кошти князя Януша Вишньовецького у 1718–1739 роках. Реконструйований у 1765 році архітектором Франциском Кульчицьким. У 1818 році архітектором Йозефом Марклем споруджено дзвіницю. 1893–1899 добудовано бабинець. Розписи інтер’єру Тадеуша Пельчарського

№ 55. У цьому будинку в 1924–1933 проживав польський поет Збіґнєв Герберт

№ 82а. Церква св. Петра і Павла. Збудована 1750 року, як костел католицького ордену паулінів. Після скасування ордену у 1786 році сюди перемістилась парохія церкви св. Хреста. 1798 року архітектор Клеменс Фесінгер добудував притвір і дзвіницю.

№ 171. Середня школа № 63. Колишня Мішана школа ім. Ю.-Б. Зіморовича збудована у 1891–1892 роках у стилі неоренесансу з елементами «швейцарського» стилю.

№ 175. Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Збудована у 1931–1934 роках як Костел Матері Божої Остробрамської. Проект Тадеуша Обмінського.

№ 225. Колишня синагога «Лєві Ісраель». Невелика одноповерхова споруда, збудована наприкінці XIX ст. Північна частина, колишня чоловіча молитовна зала, використовується як актовий зал військової частини. Жіноча зала у південній частині тепер магазин.