Архів для Вересень, 2013

Розташування – Шевченківський район (північ Львова)

Сучасна назва – з 1991 року

Попередні назви – від 1923 до 1980- Господарська, від 1980р. – Ковпака(на честь радянського партизанського ватажка)

Забудова вулиці – 9-и поверхова 80-их років та одноповерхова конструктивістська 30-их рр. Будинок № 27 за радянських часів був універсамом, зараз тут «Барвінок»,під № 38 розташована православна церква Бориса і Гліба.

Персона – Микола Хвильовий.

Микола Григорович Фітільов, а саме таким було справжнє ім’я Миколи Хвильового,народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (зараз це райцентр Сумської області) в родині вчителів. Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах. Став  свідком революційної доби, коли імперської армії опинилися в стані невизначеності та хаосу. Він був також свідком і, можливо, учасником творення українських частин на фронті. О. Ган твердить, що Хвильовий активно включився в українізаторський  рух, виступав на армійських мітингах 14-ої дивізії, був обраний до солдатського комітету дивізії, де він, за своєю вдачею, керував культурно-освітньою комісією. На фронті писав у фронтовій українській газеті поезії і фейлетони, підписуючи псевдонімом «Дядько Микола». У 1919р. вступив до КП(б)У. Згодом  переїхав до Харкова і того ж року почав друкуватися. Активно заявив про себе, як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Гарт» (1923), «Урбіно», «ВАПЛІТЕ»(Вільної академії пролетарської літератури) (1925), «Пролітфронт»(1930). Одначе це не минулось для нього добре. Під тиском критики «Пролітфронту» Микола Хвильовий разом з Павлом Тичиною, Миколою Кулішем, Юрієм Яновським та ще 14 письменниками вступають до ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників).

У 1920-ті роки повністю підтримує і впроваджує в життя політику «українізації». У своїх памфлетах виступав проти русифікаційного і «просвітянського» векторів розвитку української радянської культури під гаслами: «Геть від Москви!», «Україна або Малоросія?», «Орієнтація на психологічну Європу». За ці погляди був підданий нищівній критиці: після листа Сталіна «Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 р. і послідуючій за цим серії розгромних статей в пресі московського та республіканського керівництва (боротьба з «хвильовізмом»). Через це в 1926–1928 роках змушений був публічно засудити свої погляди та відмовитися від них. У грудні 1927 —березні 1928 перебував у Берліні та Відні. У січні 1928, перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928–1930) та «Пролітфронт» (1930–1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом. На знак протесту проти голодомору 1932—33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (що стало початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

mukola_xvulovuy_ukrtvir.info_

справа Хвильвогоnrt_20060801a_0017